Легенда про того, хто в скалі сидить

Біля Косова в скелі жив Щезник, вдався вередливим і негорим до людей. Чинив усяку шкоду. Кажуть, що й бо- шчки на місто насилав. Тому в Косові раз на десять-п’ять років від моровиці люди гинули як мухи. Та якось з явився в Косові побожний та заможний чоловік Зіняк. Він допомагав бідним, лічницям [лікарням], купував і да­тував книжки школам. Ото він і замислив вигнати Щезника. Для цього на дванадцятьох службах Божих посвя­тили воду, зробили кропило з коси невинної дівчини, котра прийняла перше причастя. Воду влили в горщик, зроблений із глини, замішаної на йорданській воді, а ді­лив той горщик гончар після триденного посту, сповіді та причастя.

Після приготувань чоловік Зіняк вирушив у дорогу. Так, щоб до півночі зайти під скелю, у якій мешкав Щезник. Вечоріло, іти ставало важко. Бо дорогою його щось лякало, чіплялося за ноги, завивало у верховітті, тихі червоні вогники блимали то ліворуч, то праворуч… Зіняк уперто йшов уперед, промовляючи вголос молитви та співаючи псалми.

І так три рази по три чоловік сказав та все кропив водою. І коли змахнув востаннє, зі скелі вирвалася по­лум’яна куля, усередині якої сидів той рогатий, щез би! Полетіла та куля в бік Чорногори. Старі люди кажуть, що до озера Несамовитого, де таких нечестивців дуже багато.

Зіняк упав на коліна, перехрестився, помолився, ви­лив решту свяченої води на скелю — із неї тоненьким струменем задзюркотіло джерельце. Кажуть, що воно й досі є, а вода в ньому чиста та дуже корисна. Правда, трохи пахне сіркою, бо Зіняк забув наприкінці сказати: «Аби й духу твого тут не було!» То Щезникового духу трохи в тій воді лишилося, але Божа сила все ж лику перемогла

Відтоді перестали в Косові люди від моровиці поми­рати. А гору, у якій сидів Щезник, зачали називати Зі- няковим верхом.

(За українською народною легендою, записаною Іго­рем Пелипейком від баби Анни Бурчачки, мешканки Косова.)